Історія фламенко

Author: n3cs1s  //  Category: історія

Фламенко – обширна група пісень та танців південної Іспанії та особливий стиль їх виконання. Етимологія слова фламенко до кінця не визначена. Як зазначає відомий український дослідник Анатолій Шевченко, є декілька гіпотез його виникнення:

  1. flamma (лат. вогонь, полум’я)
  2. felahmengu (араб. вільний селянин)
  3. flamenco (іспан. циганський)

Разом з терміном “фламенко” є ще декілька термінів, які означають це явище: “канте хондо”, “канте фламенко” та інші. Для початку потрібно зрозуміти різницю між канте хондо та канте фламенко. Як зазначає Федеріко Гарсіа Лорка – різниця ця надзвичайно суттєва у всьому, що стосується давності пісень їх структури та духу. За класифікацією Іполіто Россі терміном “канте хондо”, називають групу андалузьких пісень, з яких самою типовою та досконалою є циганська сигірія. З цих пісень з”явилися інші, які ще збереглись в народі: поло, мартінете, карселера та солеа. А жанри такі як: малаген”я, гранадіна, ронден”я, петенера та інші, – лише віддалені нащадки раніше названих пісень, від яких вони відрізняються і по ритму і за будовою. Саме їх і називають “канте фламенко”. Як зазначає Анатолій Шевченко, термін “фламенко” є більш широким, на відміну від інших, оскільки означає все явище в цілому, а не окремий його елемент. Видатний іспанський композитор Мануель де Фалья, вважає, що кан’я та плейера, що майже зникли зараз, у своєму початковому вигляді мали ту ж структуру як і циганська сигірія та споріднені з нею пісні. Він вважає, що обидва види пісень, ще нещодавно були просто варіантами сигірії.

У своїх дослідженнях, М. де Фалья дійшов висновку, що в першій третині ХІХ ст. кан’я та плейера займали те ж місце, яке зараз займає сигірія. У відомих “Андалузьких сценах” Естебаньєс Кальдерой говорить про те, що кан’я відноситься до початкової гілки пісень, які ще зберегли зв’язок з піснями арабів, а також відмічає близкість іспанського слова “кан’я” до арабського “ганніс”, що означає пісня. Сутність відмінності між канте хондо та канте фламенко, як зазначає М. де Фалья, полягає в тому, що походження першого типу пісень потрібно шукати у найдавніших музичних системах Індії, тобто в перших прикладах пісні взагалі. В той час як пісні типу фламенко – лише віддалені нащадки канте хондо, і можна сказати, остаточно сформувалися у ХVІІІ столітті. Як пише видатний іспанський поет та дослідник Федеріко Гарсіа Лорка: “…канте хондо – це лише бурмотіння, лише потік голосу, що то підвищується, то понижується; це дивовижна хвилеподібна вібрація, яка розриває звукові клітини нашої темперованої шкали, не поміщається в строгу та сувору пентаграму сучасної музики та розкриває тисячі пелюсток в герметичних квітах півтонів. В канте фламенко мелодія рухається не хвилеподібно, а стрибками; подібно до нашої сучасної музики, канте фламенко будується на основі строгого ритму, воно народилося через багато столітть після того як Гвідо д’Ареццо придумав назви нот. А канте хондо близький до трелей пташок, до співу півня, до природної музики лісу та струмка. Отже канте хондо – це надзвичайно рідкісний та самий давній в Європі приклад первісних пісень, його звуки доносять до нас оголене почуття давніх східних народів, яке вселяє жах.”

Як стверджує М.де Фалья вирішальний вплив на формування фламенко мали три історичні події:

  1. прийняття іспанською церквою греко-візантійського співу (ІІ – ХІ ст., до введення римської літургії в її чистому вигляді);
  2. арабське нашестя;
  3. іміграція в 1447 році в Іспанію великої кількості циган.

Від греко-візантійської літургії фламенко отримало типові звукоряди та мелодичні звороти, а виконавська практика циган надала канте хондо остаточного художнього вигляду. Недарма сигірія досі називається циганською, в її текстах зустрічається масса циганських слів. Цигани, дійшовши до Андалузії, об’єднали найдавніші елементи місцевих пісень з тою давньою першоосновою, яку принесли вони самі та надали остаточну форму тому жанру, який тепер називається канте хондо. До останньої чверті ХІХ ст. всі відомі кантаори були виключно цигани: Ель Фільйо з міста Пуерто-Реал, Сьєго де ла Пенья з міста Аркос-де-ла-Фронтера, Ель Планета, Курро Дурсе, та Енріке ель Мельісо з міста Кадіс, Мануель Каганчо та Хуан ель Пелао з Тріани (квартал міста Севілья), Локо Матео, Пако ла Лус, Курро Фріхонес та Мануель Моліна з міста Херес-де-ла-Фронтера. Якщо говорити про історичні передумови розвитку репертуару фламенко, то варто відзначити, що репертуар виконавців спочатку був досить обмежений. Кантаори першої половини ХІХ ст. переважно виконували тона, сигірії та солеа. А в другій половині ХХ ст. фламенко включає вже не менше 50 різноманітних пісенних жанрів (більшість яких одночасно є танцями), причому деякі з них нараховують до 30, 40 і навіть до 50 окремих різновидів Початок масового випуску музикознавських робіт пов’язують з організацією кафедри фламенкології у 1958 році в м. Херес-де-ла-Фронтера. Наукова дисципліна фламенкологія та відповідна суспільна структура стали з успіхом розвиватися. Результатом 50-ти років роботи кафедри стали збір, каталогізація, випуск записів видатних виконавців та перевидання майже всіх фонограм першої половини ХХ-го століття.

Tags: , ,

Залишити коментар