Історія гітари

Author: n3cs1s  //  Category: історія

GranadaНа сучасному етапі розвитку гітарної музики фламенко займає одне з провідних місць. Як показує практика, кожен гітарист, хоча б раз у житті грав п”єсу у стилі фламенко, або твір з іспанським колоритом. Причина цьому – історія походження гітари. Хоча родослівна гітари, як вважають дослідники починається зі Сходу, а назва інструменту походить від грецького «kithara», батьківщиною сучасної класичної гітари, на думку Е. Шарнассе, варто вважати Іспанію. Саме тут лютня, а пізніше віуела дали основу для народження нового інструменту, який став насправді народним за популярністю.

Починаючи з середини ХІІІ століття відомості про еволюцію гітари стають більш точними.

Мавританська гітара (guitarra sarracenica), овальної форми, її нижня дека випукла, корпус має декілька декоративних резонаторних отворів. Металеві струни прикріплені до основи корпусу за допомогою напівкруглого струнотримача, або невеликих кнопок, проходять через підставку і намотуються на кілки, втавлені в об”ємну кілкову коробку. Грають на ній як за допомогою плектру так і за допомогою пальців – в ХІІІ столітті смичок виходить з використання. З цього часу починають формуватися два різних прийоми звуковидобування – за допомогою защипування струни та за допомогою тертя об струну, надалі, кожен з них перетворюється на самостійний спосіб гри на інструменті. В практиці ж віуели, навпаки залишається допустимим використання змішаних прийомів.

Латинська гітара більш складна за формою (овальна в нижній частині, звужується в сторону грифу) має пласку нижню деку. Звук з жильних струн видобувається плектром, чи пальцями ( на думку Е.Шарнассе, переважно пальцями). Завдяки особливостям своєї конструкції та звучанню, латинська гітара виявляється більш близькою сучасній класичній гітарі. Деякі елементи конструкції вже сформувались: плаский корпус, злегка витягнутий в „талії”; резонаторний отвір, що знаходиться посередині: шийка з грифом, що має поріжки. Форма кілкової коробки, кількість струн та спосіб їх кріплення, навпаки – ще не сформувались. Точно така ж ситуація з постановкою інструменту та способом гри – використання плектра та пальців залежить від смаку виконавця. Гітара того часу, незважаючи на схвильований опис Елен Шарнассе, була інструментом акомпануючим. Вона мала спершу чотири подвійних струни. За свідченням однієї з традиційних легенд, в ХVІ столітті Вісенте Еспінель додає гітарі п”яту струну, саме такий інструмент стає відомий в Європі як іспанська гітара. Але це все ще інструмент з акордовою технікою – на подвійних струнах важко вести мелодію.

В Іспанії цього часу, серед музикантів професіоналів, фаворитом щипкових інструментів була віуела. В літературі, присвяченій іспанській музиці епохи Відродження, віуелу часто називають попередницею гітари та навіть ототожнюють ці два інструменти. Як вважає Е.Шарнассе це не вірна думка. Вона стверджує, що гітара іншого ніж віуела походження, що відрізняється від неї не лише формою та сферою використання, але головне – технікою гри: віуела була сольним мелодичним інструментом, гітара – інструментом виключно гармонічним та акомпанюючим, їй була притаманна акордова техніка. Лише набагато пізніше, вже в кінці ХVІІ століття, коли у віуели забрали 7-у струну, а гітарі навпаки додали 6-у подвійну струну, віуела та гітара стали ідентичними інструментами з уже утвердженою назвою „іспанська гітара”. Однак лише в XVIII столітті, коли в гітари замінили подвійні струни на одинарні та зробили її не лише гармонічним але й мелодичним інструментом, вона набула остаточного вигляду. Як зазначає К.Розеншильд, в цей же час, починається розділення гітарного репертуару. З”являються гітаристи, що виконують класичну музику (наприклад, Ф.Сор та Д.Агуадо) і гітаристи, що виконують народну музику, зокрема і фламенко.

Tags: , ,

Залишити коментар