Оновив сторінку фото та відео звітів

Автор: n3cs1s  //  Категорії: відео звіт, концерти, танец фламенко, фламенко

Сьогодні оновив сторінку з фото та відео звітами:
http://primavera.in.ua/moji-zapysy/

та:
http://primavera.in.ua/fotozvity/

Додав відео з останніх концертів в Будинку Булгакова та Будинку актора.

Більше відео ви зможете знайти на моєму Ютуб-каналі:
http://www.youtube.com/user/n3cs1s

Знайомтесь – Флавіо Сала

Автор: n3cs1s  //  Категорії: гітаристи, фламенко

Хочу Вас познайомити із видатним молодим італійським гітаристом – Флавіо Сала.

Вперше я побачив його відео запис з фестивалю “Віртуози гітари” в Москві близько пів року назад. І був дуже вражений його майстерністю та відчуттям музики.

Флавіо Сала, народився в 1983 році,  молода зірка класичної гітари, зачарував критиків та слухачів своєю надзвичайною технікою та чудовим відчуттям музики.

Народився в Бохано (Кампобассо), в Італії, в сім’ї музикантів. Навчався музики в Паскаліно Гарсії та Оскара Джігліа, та вдосконалював свою майстерність зустрічами з Аліріо Діасом та Пако де Люсією.

Він був нагороджений першою премією на “XXVI Міжнародному конкурсі в Гарньяно” (Італія, 2001) та “XXXVI Міжнародному конкурсі Мішеля Пітталуга” (Олександрія – Італія, 2003); отримав приз глядацьких симпатій на міжнародному конкурсі в Сан-Франциско “San Francisco International Guitar Master” (США, 2004); першу премію на “Міжнародному конкурсі Аліріо Діаса” (Карора – Венесуела, 2006).

Почавши свою концертну діялюність у 18 років, Флавіо Сала багато гастролює, постійно даючи концерти та проводячи майстер-класи в Європі, Росії, Сполучених Штатах та в Південній Америці. Виступає в найпрестижніших концертних залах як соліст, в дуеті з видатним гітаристом фламенко Хуаном Лоренцо, та з оркестрами (Туринським філармонічним оркестром, Міланським класичним оркестром, Державним оркестром Ермітажу, Російським філармонічним оркестром та іншими).

Його альбоми отримали найкращі відгуки в пресі та у слухачів.

Джерело: http://www.flaviosala.com/

Переклад з англ. Степанович Павло

Далі я хочу показати Вам декілька його відео записів з живих концертів в Москві та інших містах:


Flavio Sala – \”Los Caujaritos\” live from Moscow


Виртуозы гитары. Флавио Сала


Flavio Sala in recital at Cluj – Romania plays Alma Llanera ( venezuelan song ) by Pedro Gutierez

Історія гітари

Автор: n3cs1s  //  Категорії: історія

GranadaНа сучасному етапі розвитку гітарної музики фламенко займає одне з провідних місць. Як показує практика, кожен гітарист, хоча б раз у житті грав п”єсу у стилі фламенко, або твір з іспанським колоритом. Причина цьому – історія походження гітари. Хоча родослівна гітари, як вважають дослідники починається зі Сходу, а назва інструменту походить від грецького «kithara», батьківщиною сучасної класичної гітари, на думку Е. Шарнассе, варто вважати Іспанію. Саме тут лютня, а пізніше віуела дали основу для народження нового інструменту, який став насправді народним за популярністю.

Починаючи з середини ХІІІ століття відомості про еволюцію гітари стають більш точними.

Мавританська гітара (guitarra sarracenica), овальної форми, її нижня дека випукла, корпус має декілька декоративних резонаторних отворів. Металеві струни прикріплені до основи корпусу за допомогою напівкруглого струнотримача, або невеликих кнопок, проходять через підставку і намотуються на кілки, втавлені в об”ємну кілкову коробку. Грають на ній як за допомогою плектру так і за допомогою пальців – в ХІІІ столітті смичок виходить з використання. З цього часу починають формуватися два різних прийоми звуковидобування – за допомогою защипування струни та за допомогою тертя об струну, надалі, кожен з них перетворюється на самостійний спосіб гри на інструменті. В практиці ж віуели, навпаки залишається допустимим використання змішаних прийомів.

Латинська гітара більш складна за формою (овальна в нижній частині, звужується в сторону грифу) має пласку нижню деку. Звук з жильних струн видобувається плектром, чи пальцями ( на думку Е.Шарнассе, переважно пальцями). Завдяки особливостям своєї конструкції та звучанню, латинська гітара виявляється більш близькою сучасній класичній гітарі. Деякі елементи конструкції вже сформувались: плаский корпус, злегка витягнутий в „талії”; резонаторний отвір, що знаходиться посередині: шийка з грифом, що має поріжки. Форма кілкової коробки, кількість струн та спосіб їх кріплення, навпаки – ще не сформувались. Точно така ж ситуація з постановкою інструменту та способом гри – використання плектра та пальців залежить від смаку виконавця. Гітара того часу, незважаючи на схвильований опис Елен Шарнассе, була інструментом акомпануючим. Вона мала спершу чотири подвійних струни. За свідченням однієї з традиційних легенд, в ХVІ столітті Вісенте Еспінель додає гітарі п”яту струну, саме такий інструмент стає відомий в Європі як іспанська гітара. Але це все ще інструмент з акордовою технікою – на подвійних струнах важко вести мелодію.

В Іспанії цього часу, серед музикантів професіоналів, фаворитом щипкових інструментів була віуела. В літературі, присвяченій іспанській музиці епохи Відродження, віуелу часто називають попередницею гітари та навіть ототожнюють ці два інструменти. Як вважає Е.Шарнассе це не вірна думка. Вона стверджує, що гітара іншого ніж віуела походження, що відрізняється від неї не лише формою та сферою використання, але головне – технікою гри: віуела була сольним мелодичним інструментом, гітара – інструментом виключно гармонічним та акомпанюючим, їй була притаманна акордова техніка. Лише набагато пізніше, вже в кінці ХVІІ століття, коли у віуели забрали 7-у струну, а гітарі навпаки додали 6-у подвійну струну, віуела та гітара стали ідентичними інструментами з уже утвердженою назвою „іспанська гітара”. Однак лише в XVIII столітті, коли в гітари замінили подвійні струни на одинарні та зробили її не лише гармонічним але й мелодичним інструментом, вона набула остаточного вигляду. Як зазначає К.Розеншильд, в цей же час, починається розділення гітарного репертуару. З”являються гітаристи, що виконують класичну музику (наприклад, Ф.Сор та Д.Агуадо) і гітаристи, що виконують народну музику, зокрема і фламенко.

Історія фламенко

Автор: n3cs1s  //  Категорії: історія

Фламенко – обширна група пісень та танців південної Іспанії та особливий стиль їх виконання. Етимологія слова фламенко до кінця не визначена. Як зазначає відомий український дослідник Анатолій Шевченко, є декілька гіпотез його виникнення:

  1. flamma (лат. вогонь, полум’я)
  2. felahmengu (араб. вільний селянин)
  3. flamenco (іспан. циганський)

Разом з терміном “фламенко” є ще декілька термінів, які означають це явище: “канте хондо”, “канте фламенко” та інші. Для початку потрібно зрозуміти різницю між канте хондо та канте фламенко. Як зазначає Федеріко Гарсіа Лорка – різниця ця надзвичайно суттєва у всьому, що стосується давності пісень їх структури та духу. За класифікацією Іполіто Россі терміном “канте хондо”, називають групу андалузьких пісень, з яких самою типовою та досконалою є циганська сигірія. З цих пісень з”явилися інші, які ще збереглись в народі: поло, мартінете, карселера та солеа. А жанри такі як: малаген”я, гранадіна, ронден”я, петенера та інші, – лише віддалені нащадки раніше названих пісень, від яких вони відрізняються і по ритму і за будовою. Саме їх і називають “канте фламенко”. Як зазначає Анатолій Шевченко, термін “фламенко” є більш широким, на відміну від інших, оскільки означає все явище в цілому, а не окремий його елемент. Видатний іспанський композитор Мануель де Фалья, вважає, що кан’я та плейера, що майже зникли зараз, у своєму початковому вигляді мали ту ж структуру як і циганська сигірія та споріднені з нею пісні. Він вважає, що обидва види пісень, ще нещодавно були просто варіантами сигірії.

У своїх дослідженнях, М. де Фалья дійшов висновку, що в першій третині ХІХ ст. кан’я та плейера займали те ж місце, яке зараз займає сигірія. У відомих “Андалузьких сценах” Естебаньєс Кальдерой говорить про те, що кан’я відноситься до початкової гілки пісень, які ще зберегли зв’язок з піснями арабів, а також відмічає близкість іспанського слова “кан’я” до арабського “ганніс”, що означає пісня. Сутність відмінності між канте хондо та канте фламенко, як зазначає М. де Фалья, полягає в тому, що походження першого типу пісень потрібно шукати у найдавніших музичних системах Індії, тобто в перших прикладах пісні взагалі. В той час як пісні типу фламенко – лише віддалені нащадки канте хондо, і можна сказати, остаточно сформувалися у ХVІІІ столітті. Як пише видатний іспанський поет та дослідник Федеріко Гарсіа Лорка: “…канте хондо – це лише бурмотіння, лише потік голосу, що то підвищується, то понижується; це дивовижна хвилеподібна вібрація, яка розриває звукові клітини нашої темперованої шкали, не поміщається в строгу та сувору пентаграму сучасної музики та розкриває тисячі пелюсток в герметичних квітах півтонів. В канте фламенко мелодія рухається не хвилеподібно, а стрибками; подібно до нашої сучасної музики, канте фламенко будується на основі строгого ритму, воно народилося через багато столітть після того як Гвідо д’Ареццо придумав назви нот. А канте хондо близький до трелей пташок, до співу півня, до природної музики лісу та струмка. Отже канте хондо – це надзвичайно рідкісний та самий давній в Європі приклад первісних пісень, його звуки доносять до нас оголене почуття давніх східних народів, яке вселяє жах.”

Як стверджує М.де Фалья вирішальний вплив на формування фламенко мали три історичні події:

  1. прийняття іспанською церквою греко-візантійського співу (ІІ – ХІ ст., до введення римської літургії в її чистому вигляді);
  2. арабське нашестя;
  3. іміграція в 1447 році в Іспанію великої кількості циган.

Від греко-візантійської літургії фламенко отримало типові звукоряди та мелодичні звороти, а виконавська практика циган надала канте хондо остаточного художнього вигляду. Недарма сигірія досі називається циганською, в її текстах зустрічається масса циганських слів. Цигани, дійшовши до Андалузії, об’єднали найдавніші елементи місцевих пісень з тою давньою першоосновою, яку принесли вони самі та надали остаточну форму тому жанру, який тепер називається канте хондо. До останньої чверті ХІХ ст. всі відомі кантаори були виключно цигани: Ель Фільйо з міста Пуерто-Реал, Сьєго де ла Пенья з міста Аркос-де-ла-Фронтера, Ель Планета, Курро Дурсе, та Енріке ель Мельісо з міста Кадіс, Мануель Каганчо та Хуан ель Пелао з Тріани (квартал міста Севілья), Локо Матео, Пако ла Лус, Курро Фріхонес та Мануель Моліна з міста Херес-де-ла-Фронтера. Якщо говорити про історичні передумови розвитку репертуару фламенко, то варто відзначити, що репертуар виконавців спочатку був досить обмежений. Кантаори першої половини ХІХ ст. переважно виконували тона, сигірії та солеа. А в другій половині ХХ ст. фламенко включає вже не менше 50 різноманітних пісенних жанрів (більшість яких одночасно є танцями), причому деякі з них нараховують до 30, 40 і навіть до 50 окремих різновидів Початок масового випуску музикознавських робіт пов’язують з організацією кафедри фламенкології у 1958 році в м. Херес-де-ла-Фронтера. Наукова дисципліна фламенкологія та відповідна суспільна структура стали з успіхом розвиватися. Результатом 50-ти років роботи кафедри стали збір, каталогізація, випуск записів видатних виконавців та перевидання майже всіх фонограм першої половини ХХ-го століття.

Класифікація стилів фламенко

Автор: n3cs1s  //  Категорії: історія, фламенко

Класифікувати форми фламенко можна по-різному. Будь-який спосіб класифікації підкреслює одні ознаки і приховує інші: все залежить від того, яку проблему піднімає дослідник. Саме тому існує багато варіантів класифікації форм фламенко.

Самі артисти не обтяжують себе схоластичними питаннями, оскільки, як уже говорилося, тонкості мистецтва фламенко в них у крові.

Групи форм фламенко і їхні історичні взаємозв’язки (genero flamenco) для наочності часто представляють у вигляді генеалогічного дерева (arbol flamenco).

Групи форм фламенко і їхні історичні взаємозвязки

Групи форм фламенко і їхні історичні взаємозв'язки

Головною особливістю всіх без винятку „дерев” є наявність у будь-якої форми фламенко тільки однієї „батьківської” форми, і небагатьох „дітей”. Але те, що справедливо для людей – наявність строго певної кількості батьків (двоє), не дуже підходить для музичного фольклору. Наприклад, розглянемо три форми фламенко – танго, тангільйо й сапатеадо. Якщо розглядати тільки ті музичні елементи, які є загальними в цих трьох форм – метричні особливості, одержимо лінійну схему споріднення: танго -> тангільйо -> сапатеадо. Але якщо, наприклад, для тангільо як джерела врахувати й інші пісенно-танцювальні форми Іспанії (хота та інші), то з”являться бічні й перехресні зв”язки, й картина стане досить заплутаною. Крім того, варто пам”ятати, що будь-яка форма фламенко з”явилася не відразу, а потім не мінялася.

Для початкового ознайомлення з генезисом музики фламенко можна допустити відкидання родинних зв”язків форм фламенко з іншими пісенно-танцювальними формами, але завжди треба пам’ятати, що це значне спрощення справжнього стану справ.

У найбільш серйозній, хоча й давній, теоретичній роботі „Теорія канте хондо”, Іполіто Россі, випущеній у 1966 році, що не втратила своєї актуальності, і в наш час, наведено кілька типів класифікації (до речі, автор не використав жодного генеалогічного дерева).

До теперішнього часу принципи класифікації вокалу й гітарної партії, запропоновані Іполіто Россі, загальновизнані й залишилися практично без змін.